Шановні колеги, вітаю Вас!
Для початку дискусії нагадаю положення статті 202 ЦК України:

     Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок.
Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов 'язків сторін та предмета позову.
Сторони можуть укласти мирову угоду як в суді, так і поза судом. Сторони зобов 'язані повідомити суд про укладення мирової угоди, зробивши спільну заяву, тобто заяву, яка підписана обома сторонами. Ця заява приєднується до справи.
Мирова угода укладається з урахуванням загальних правил вчинення правочинів у письмовій формі. В мировій угоді доцільно зазначити: найменування документа "Мирова угода ", місце та дата її укладення, найменування та місце знаходження сторін, їх представників, цивільну справу, за якою укладається мирова угода, конкретні умови мирової угоди, точний розмір грошових сум, що повинні бути виплачені за мировою угодою, строки виконання зобов 'язань, підписи сторін.
5. Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов 'язку доказування та оцінки доказів.
1) ухвали про закриття провадження у справі . Ухвала про закриття провадження у справі постановляється в усіх випадках, коли сторони уклали мирову угоду і повідомили про це суд спільною заявою;
2) ухвали про визнання мирової угоди. Ухвала про визнання мирової угоди постановляється лише за клопотанням сторін і якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. В іншому випадку суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Ухвала про визнання мирової угоди повинна містити усі умови мирової угоди.

     Укладення мирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризується подвійною юридичною природою. З одного боку, це угода про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого — це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. У разі укладення сторонами мирової угоди, суд відповідно до ст. 175 ЦПК, закриває провадження у справі та виносить ухвалу про: 1)закриття провадження у справі у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди; або 2) закриття провадження у справі та про визнання мирової угоди. Визнання мирової угоди необхідне для перевірки умов такої угоди, чи не суперечить вона закону, а також чи не порушує права, свободи або інтереси інших осіб. Тобто, визначаючи підстави для закриття провадження у справі законодавець дотримується поділу мирової угоди на два види: визнаної судом за клопотанням сторін і не визнаної судом, в результаті відсутності такого клопотання. В останньому випадку суд не перевіряє умови мирової угоди на предмет законності, він ніби «відсторонюється» й дає можливість сторонам укласти мирову угоду на власний ризик. Вбачаємо в даній нормі недоліки законодавства та необхідність судом в будь-якому випадку перевіряти мирову угоду на предмет законності, щоб унеможливити подальше порушення прав та законних інтересів осіб.
Відповідно до п. 4 ч 2 ст. 205 ЦПК, підставою для закриття провадження в справі у зв’язку з прийняттям мирової угоди є укладання між сторонами мирової угоди, яка визнана судом, про що винесено відповідну ухвалу. В даній нормі йдеться лише про мирову угоду, що укладена між сторонами і стосовно якої подано клопотання про визнання, і не згадується про мирову угоду, що не визнана судом.
Аналіз мирової угоди, як такої, що визнана і не визнана судом, дає підстави вважати, про наявність ще одного процесуального значення такого поділу. Якщо мирова угода визнана судом, то ухвала про визнання мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до судового рішення і, відповідно, мирова угода не визнана - не підлягає примусовому виконанню, так як не прирівнюється до судового рішення. Виконавчим документом за рішенням, що підлягає виконанню державною виконавчою службою, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про виконавчу службу», є ухвала суду у цивільних справах, тобто ухвала про визнання мирової угоди.
Більш конкретно відповідаючи на питання, хотілося б зазаначити, що не можна мирову угоду до кінця вважати правочином, адже деякі характеристики правочину не можуть бути застосовані до мирової угоди, наприклад одномтороння відмова. Також на мирову угоду не розповсюджуються правові наслідки недодержання сторономи вимог закону при вчиненні правочуни. Ці та інші аргументи дають підстави сумніватися у 100 відсотковій природі мирової угоди як правочину.