й може витребувати майно у добросовісного набувача на підставі ст. 145 ЦК 1963 р., яка передбачає право власника витребовувати належне йому майно у добросовісного сплатного набувача на тій підставі, що річ вибула з володіння власника всупереч його волі1. На думку 3. Ромовської, у цьому разі можна пред'явити віндикаційний позов (ст. 145 ЦК 1963 р.), що є одним з видів речово-правових позовів.
  Аналогічна точка зору була висловлена Н. Єршовою2, Т. Ари-ванюк та О. Дзерою3. Проте уявляється, що вона потребує деякого уточнення. Як вже зазначалося, при укладанні договорів, пов'язаних зі спільним майном, одним із подружжя вважається, що вони укладені за згодою другого з подружжя (ст. 23 КпШС; коментована стаття), за винятком договорів, для укладання яких потрібна прямо виявлена згода останнього, тобто зобов'язальні правовідносини за такими договорами з контрагентом виникають в обох з подружжя.
  Речово-правові ж позови, як зазначено в літературі, спрямовані на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права. Ці позови не пов'язані з будь-якими конкретними зобов'язаннями. Віндикаційний позов є позадоговірним. Він може бути пред'явлений лише за відсутності договірних відносин між власником та володільцем4. Тому віндикаційний позов того з подружжя, хто вважає, що спільне майно було відчужене без його згоди, може бути задоволений лише в тому разі, якщо він доведе цей факт, а також те, що відчужена річ, яка належала подружжю на праві спільної сумісної власності, вибула з його володіння всупереч його волі, і якщо набувач був сплатним (ст. 145 ЦК 1963 р.) або безоплатним добросовісним набувачем.
  Відповідно до ч. 4 статті, що коментується, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Уявляється, що наведене