ормулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати винуватих осіб за вчинені злочини, а й запобігати вчиненню нових злочинів.
  5. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільно небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універсальні (загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК. Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.
  5. Одним із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», а також загальновизнаний принцип кримінального права nullum crimen nulla poena sine lege (немає ані злочину, ані покарання без вказівки на це в законі).
  Конституція України.
  Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ст. 5).
  Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
  1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
  2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і