ено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вирішенні справи судом застосовуються правила міжнародного договору. Але судді в кожному конкретному випадку повинні скрупульозно підходити до вибору сторонами тієї чи іншої колізійної прив'язки з точки зору обов'язкової в конкретній ситуації норми національного законодавства, перевіряти зміст такого вибору.
  Підставою для звернення до іноземних органів є норми міжнародного права, відповідно до яких повноваженнями щодо такого звернення наділяється Мін'юст. Так, з аналізу статей 4, 15 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної у Мінську 22 січня 1993 р., правом звернення до договірної країни наділені органи юстиції, а у відповідь на таке звернення надаються відомості про чинний або такий, що діяв на їх території внутрішній законодавчий акт, і дані про практику їх застосування установами юстиції. Тут постає й питання оплати діяльності Мін'юсту щодо встановлення змісту норми іноземного права. Так, у Мінській конвенції встановлено, що договірні сторони несуть всі витрати, що виникають при наданні правової допомоги, а тому для надання такої допомоги потребується акумулювати певні засоби на рахунках Мін'юсту і встановлювати оплату за звернення за правовою допомогою.
  Щодо осіб, які беруть участь у справі, то ч. З ст. 9 ЦПК передбачає, що вони вправі подавати відповідні документи, що підтверджують зміст норм
  54
  
  ГЛАВА 1. Стаття 9
  права іншої держави, на які вони посилаються для підтвердження своїх вимог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з'ясуванні їхнього змісту. Але в ЦПК не зазначено, яким чином такі суб'єкти можуть отримати відповідну інформацію, які вимоги висуваються до цих документів, хто їх видає в іноземній державі,