ономірним, виключає самовпевненість.
  Незважаючи на впевненість суб’єкта у ненастанні наслідків, розрахунок його виявляється неправильним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв’язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільне небезпечних наслідків. Така помилка особи зумовлена тим, що вона переоцінила можливості та значення обставин, на які розраховувала.
  4. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу. За інтелектуальними і за вольовими ознаками зазначені види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі — реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов, може спричинити суспільне небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.
  За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (влас-тивість, зв’язок діяння) чи групу обставин, здатних, на його думку, відвер-нути настання наслідків. Однак, як було зазначено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, бо особа переоцінює можливості обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає на-стання суспільне небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках,