Але без права влада не може бути реалізована. Лише за допомогою права соціальна група, яка прийшла до влади, може забезпечити свої інтереси, своїй волі надати загального значення, зробити її обов’язковою для виконання усіма членами суспільства.
  Державна влада розмовляє зі своїми громадянами на мові права. Проте право і держава одне одного не породжують. Вони обоє – породження суспільства. Якщо висловлюватись образно, то держава і право походять з однієї сім’ї, але вони не близнюки. Їхні дії постійно перехрещуються. Держава постійно бере участь в реалізації права, правові норми поширюють своє силове поле й на державу, перетворюючи її на одного з суб’єктів правовідносин. І в цьому рельєфно виявляється закономірність: як сторони однієї органічної цілісності вони не можуть не взаємодіяти. Вони взаємодіють, але не зливаються, не поглинають одне одного. Особливості реальної взаємодії держави та права значною мірою залежать від характеру того суспільства, в якому вони існують, – демократичного чи тоталітарного.
  Історична та юридична практика свідчить, що взаємодія держави та права нерідко буває суперечливою. Відносна самостійність держави від суспільства дозволяє йому приймати протиправні рішення, в тому числі й шляхом видання протиправних законів (згадаємо хоча б 30ті роки). Існують правові заходи політики, проте некоректно говорити про політичні основи права. Право – феномен не політичний. Політикою є лише правотворча діяльність держави та її продукти – закони та інші нормативні акти державної влади.
  Право необхідне владі для здійснення своєї суверенності, легальності, легітимності, публічності, утвердження своєї моноцентричності. Право закріплює (ніби фіксує) політичну владу, використовується державою для керівництва соціальноекономічними процесами, регулювання політичних відносин, боротьби з негативними явищами у суспільному житті.
  Відносна самостійність права дозволяє йому впливати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>