сновному Законі назви Українського парламенту. Адже відомо, що "Рада "поселилась" в українському конституціоналізмі задовго до 1917 р. Вона органічно притаманна великій історії вітчизняної конституційної правотворчості, традиціям нашого народу, його правосвідомості. Тому конституювання парламенту Верховною Радою України віддзеркалює і втілює історичноконституційні особливості й традиції, що віками складались і сформувалися на українській землі. Нинішнє найменування загальнодержавного представницького органу народу є проявом принципу наступництва української конституційної правотворчості. В цьому нема нічого спільного з автоматичним перенесенням назви із попереднього Основного Закону в нову Конституцію України.
  Важливим позитивним положенням нової Конституції є визначення парламенту. В березневому (1996 р.) проекті Основного Закону містився туманний, двозначний запис: "Законодавчу владу в Україні здійснює парламент — Національні Збори України" (ст. 71). Ця розпливчата формула викликала ґрунтовну критику опонентів, внаслідок чого була відкинута Верховною Радою під час парламентського розгляду проекту Конституції.
  В цьому зв'язку зазначимо, що порівняльноправовий аналіз конституцій світу свідчить про перевагу вітчизняної конституційної правотворчості. Вона полягає в тому, що якщо більшість головних актів зарубіжних держав, котрі прийняті в післявоєнні роки, не містять визначень відповідних парламентів, то в Україні — навпаки, Основний Закон 1978 р. в первісній редакції конституював Верховну Раду найвищим органом державної влади УРСР (ст. 97). Відмова
  13
  
  від доктрини повновладдя вищого представницького органу і сприйняття доктрини розподілу влад в умовах незалежності позначилась конституційним реформуванням характеристики парламенту. В лютому 1992 р. конституційно було закріплено нове визначення Верховної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>