яд чи можна говорити про існування стійких “торгових чи інших звичаїв у підприємницькій діяльності” в українській економіці, яка не знала приватної ділової ініціативи протягом десятиліть і розвивалася відповідно до державних планів за умов відсутності конкуренції.
  У таких країнах, як Німеччина, Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія, де недобросовісна конкуренція теж розглядається як порушення “торгових звичаїв”, “добрих звичаїв торгівлі”, “правил конкурентної боротьби”, право вирішувати добросовісними чи недобросовісними є конкретні конкурентні дії належить суду, який у своїх рішеннях має можливість спиратися на судову практику, що складалася протягом більше ніж ста років, або на правила конкуренції, затверджені галузевими асоціаціями підприємців.
  На підставі аналізу чинного законодавства та суттєвих рис цього явища, недобросовісну конкуренцію можна визначити як протиправну діяльність суб’єктів господарювання, що шляхом введення в оману споживачів чи інших суб’єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, які користуються сталим попитом.
  У Законі “Про захист від недобросовісної конкуренції” визначені три основні види правопорушень, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція:
  1) неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання;
  2) створення перешкод суб’єктам господарювання в конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
  3) неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
  Неправомірне використання суб’єктом господарювання ділової репутації конкурента. Ділова репутація товаровиробника в уявленні споживачів та інших суб’єктів господарювання досягається шляхом пропонування високоякісних товарів і послуг, фіксується й підтримується за допомогою власного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>