середньо з вимогою про поділ майна у нерівних частках.
   Так, у березні 1995 року 3. пред'явила позов до М., в якому просила суд провести поділ майна, виділивши їй при цьому половину будинку і грошову компенсацію за половину автомобіля.
   Тобто в таких позовах фактично ототожнюються вимоги про поділ спільного майна та визначення часток подружжя у цьому майні, незважаючи на те, що шлюбно-сімейне законодавство підстав для такого ототожнення не дає. Так, у ст. 28 КпШС України записано, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Це означає, що поділ майна суд може здійснити після визначення ідеальної частки кожного з подружжя у їх спільній власності. Однак навіть якщо жоден з подружжя не вимагає збільшення розміру своєї частки, суд зобов'язаний провести поділ спільного майна у рівних частках. Очевидно, створенню такої дещо неоднозначної правової ситуації сприяло розміщення положень про розмір часток подружжя та про поділ їх спільного майна в двох окремих статтях КпШС України (ст. ст. 28, 29). Думається, що усунення такої двозначності у врегулюванні цієї ситуації можливе шляхом внесення до норми ст. 29 КпШС України застереження про необхідність проведення поділу майна подружжя відповідно до встановлених подружжям або судом часток.
   Чинний КпШС України передбачає можливість відходу суду від принципу рівності часток. Так, згідно зі ст. 28 КпШС в окремих випадках суд може відійти від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. І. Жилінкова перелічені обставини для відходу від начала рівності часток подружжя розглядає як підстави, за якими частка одного з подружжя може бути збільшена, і водночас стверджує,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-363 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>