ть ілюзію соціальної нормальності відповідних соціальних явищ, розмивають їхню соціальну природу й зміст нормативного регулювання соціальних відносин, ставлять під сумнів нормативне значення форм соціального буття, об'єктивно потрібних для нормального існування суспільства.
   У цілому в судженнях Дюркгейма про правові явища (про правову норму, злочинність і т. ін.) соціологічний позитивізм поєднується з корисливим позитивізмом. Для Дюркгейма, як і для будь-якого послідовного прихильника соціологічного позитивізму, якісні характеристики норми не мають змісту, а норма як емпіричне явище, як сутнє без сутності не має якісної визначеності. Критикуючи такий підхід, французький соціолог Г. Тард справедливо зазначав, що Дюркгейм змішує тут сталість явищ з їхньою нормальністю.
   Нормовідображуюче значення тих чи інших явищ (факторів) визначають їх якісними, а не кількісними характеристиками. Широка поширеність антисоціальних (за їхньою об'єктивною природою і значенням) явищ не робить їх соціальною нормою. Наприклад, поширеність у сучасному суспільстві таких антисоціальних явищ, як алкоголізм і наркоманія, аж ніяк не робить ці явища нормальними. Об'єктивно неможливий реальний соціум, у якому панують антисоціальні норми і явища. Неможливе суспільство, яке складається лише з наркоманів, алкоголіків, самогубців, злочинців, словом, лише з осіб антигромадського поводження.
   Соціальна норма - це об'єктивне за своєю природою правило поведінки членів суспільства, обумовлене об'єктивними потребами їх виживання, самозбереження, відтворення і розвитку як певної соціальне організованої і функціонуючої цілісності. Саме ця глибинна об'єктивна потреба соціальних норм для будь-якого соціуму лежить в основі їх об'єктивної загальної значущості й можливості їх сприйняття всіма членами даного соціуму як загального правила поведінки. Саме об'єктивна

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-302 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>