бл. V. З, VII. 12 тощо). Якщо заповіту не було, майно успадковували лише агнати, когнати (заміжня дочка, що пішла в іншу сім'ю, її діти) до спадщини не допускалися. У разі відмови спадкоємців першої черги від прийняття спадщини, спадкоємці другої і наступної черг (у т. ч. внуки, дід, баба) не покликалися, майно вважалося виморочним.
   Преторські едикти розширюють коло можливих спадкоємців, у першу чергу з числа когнатських родичів, які вийшли зі складу агнатської сім'ї. Претори ввели також необхідне спадкування, яке було закріплено спершу за дітьми, а потім - і за подружжям померлого, яке залишилося без джерел існування. Діти та удова отримали позовний захист свого права звертатися у суд за необхідною спадщиною. Преторськими едиктами було також введено у практику спадкування у порядку черговості. У випадку відмови від прийняття спадщини спадкоємцями першої черги, право на спадщину переходило до спадкоємців другої черги і т. д.
   У період Імперії було розроблено чіткі правила необхідного спадкування, встановлено коло осіб, які мають на нього право, визначено поняття «обов'язкової частки» та її розміри. За Юстиніана кровне споріднення остаточно витіснило агнатське. Тоді ж було встановлено класи (групи) родичів, які успадковують майно в порядку черговості, причому кожна наступна група - лише за відсутності чи відмови попередньої. Склалася чітка система спадкування за заповітом.
  
   2. Спадкування за законом
  
   У розвитку інституту спадкування за законом простежуються три етапи: за древнім правом ius civile; згідно з преторським правом; за Юстиніановим законодавством.
  
   Спадкування за законом було найпоширенішим видом спадкування. Проте у разі відсутності прямих нащадків, як правило, складався заповіт. Римське цивільне право.навіть запровадило спеціальний термін Heres ab intestato - спадкоємець в силу відсутності заповіту.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>