a levissima (D. 9. 2. 44) - найлегша вина, neglentia - недбалість та imperitia - недосвідченість. Юрист Цельз вважав, що недосвідченість теж може кваліфікуватися як вина боржника, наприклад, у випадку, коли людина без достатніх професійних навиків береться пасти чужих телят чи ремонтувати пошкоджену річ, і внаслідок цього страждають інтереси власника (D. 19. 2. 9. 5).
  
   За умисел і за грубу необережність-вину боржник ніс однакову відповідальність в усіх без винятків випадках.
  
   Culpa lata dolo comparabitur (D. 11. 6. 1. 1) - груба вина прирівнюється до умислу. Щоправда, цю точку зору пробували оспорювати деякі юристи (Прокул), але загалом безуспішно.
  
   Відповідальність за легку необережність-вину culpa lata наступала лише у випадку, якщо договір був укладений в інтересах боржника. Наприклад, сусід бере у позичку (позичка була безоплатною, у випадку оплати це уже
  
   була оренда речі) косу. Усі вигоди отримує користувач, тому він зобов'язаний ставитися до чужої речі навіть дбайливіше, ніж до власної. Якщо ж договір укладався в інтересах кредитора, відповідальність наставала тільки за грубу необережність-вину боржника. Наприклад, договір поклажі (теж безоплатний, згідно з нормами цивільного законодавства) укладався в інтересах кредитора.
   Якщо у боржника з приміщення, залишеного без охорони, крали його власні речі разом з узятими на зберігання, висунути до нього позов за легку необережність-вину - не виставив сторожа - було неможливо. Щоправда, тут був свій виняток - власники постоялих дворів та вантажних кораблів за договорами поклажі відповідали не тільки за легку вину, але й навіть за випадкову загибель (т. зв. безвинна відповідальність). Претори були змушені піти на цей крок, оскільки перелічені категорії підприємців часто вступали в злочинні змови з грабіжниками і піратами, виступали наводчиками, а потім ділилися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>