віщий голос усі ми, брати і сестри, разом відгукнемося спільним, радісним і життєствердним: так!
  24.XI. 1991
  Олесь Гончар
  Слава Україні, незалежній, соборній'
  Слово у Верховній Раді України 5 грудня 1991 року
  Те, що сталося в році дев'яносто першому, назавжди ввійде в історію нашого народу. Бо ж сталася подія справді планетарної ваги. Незважаючи на піднятий шквал дезинформації, українофобії, незважаючи на шантаж та погрози високопосадових стратегів, залякування преси та телевізії, виявилось, що люди наші сьогодні вже не надто лякливі, що часи тотального страху більше над нами не владні. Інсинуації й вигадки Україна слухала терпляче, — такий уже наш національний характер, — проте, залишаючись зі своєю совістю сам на сам, народ України видобув із глибин душі заповітне, оте своє вирішальне, магічне «так!».
  Сказали «так!» шахтар і хлібороб, люди військові і солдатські матері, художня й технічна інтелігенція — всі, кому дорога доля України, її прийдешнє.
  Схід і Захід республіки в передвиборних бурях ще глибше поєднались. Чи не вперше не чути було полемік, хто більший, а хто менший патріот та чий Бог кращий. Виявилось, що Бог для всіх нас єдиний — Бог справедливості і свободи.
  То хто ж переміг? Які партії, течії, які лідери, чиї команди? Перемогла всенаціональна відданість принципам демократії, перемогли ясний розум нашого народу, честь і гідність незалежно мислячих громадян республіки. Без пострілу, без кровопролиття здобуто найдорожче — свободу, хіба ж це не історичне звершення?
  Народження молодої української держави — це свято для всіх. Зокрема й для тих, кому президентська булава не дісталася, бо гадаю, що поразки ніхто з претендентів не зазнав, бо вони вели боротьбу полицарськи чесно, з чуттям відповідальності перед Україною, чим сприяли піднесенню самосвідомості народу, явивши навіть

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>