релігійнофілософські твори („Упанішади"), поетичні епопеї "Махабхарата" та "Рамаяна", а також юридичні збірники, які здебільшого являли собою не стільки письмовий виклад норм звичаєвого права, скільки релігійнофілософські, моральноетичні та політичні трактати. Серед них важливе місце посідають "Закони Ману" (III ст. до. н.е.), де був закріплений кастововарновий поділ давньоіндійського суспільства. Водночас тут містяться ідеї щодо закону, його ролі у людському бутті: "Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив", говорять Закони Ману. Покарання повинно служити засобом боротьби за підтримання законності в суспільстві. "Покарання є правитель, це керівник, воно служить запорукою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... Мудрі вважають покарання тотожним до закону".
  
  Брахмани автори священних книг, вважають за необхідне давати поради правителям стосовно організації державного апарату, суду, управління країною, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, видання законів. Цьому присвячена "Артхашастра" ("Книга про користі"), автором якої є політичний діяч Стародавньої Індії Каутілья.
  Древньоіндійські уявлення про державу визначають її сім елементів: територія, правитель, міністри, столиця, державна казна, військо і союзники. Утворення держави і формування її політичної організації пов'язуються із занепадом моральності в суспільстві. Вважається, що тривалий час люди і своїх діях підлягали тільки законам, і ніяка влада не могла втручатись у життєдіяльність суспільства. Але згодом стало зрозумілим, що "там, де немає влади, сильний пожирає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-297 * збірник літератури №11 * >>>далее>>>