ся й внутрішній імператив службового обов'язку. Важливо, щоб юрист зіставляв ці два імперативи, встановлював їх співвідношення.
  Безумовно, у процесі юридичного мислення правник стикається з новими поняттями та юридичними категоріями службового обов'язку. Кожне з них сприяє глибокому розумінню сутності службового обов'язку, доповнює і уточнює його. Відтак і сам процес пізнання постає передусім як цілісна система.
  Творче мислення юриста завжди оригінальне, неповторне, нестандартне. Немає навіть двох юристів, які мислили б однаково.}_Кожен юрист має свою думку стосовно службового обов'язку, він посвоєму сприймає не тільки зовнішній, а й внутрішній імператив службового обов'язку. Крім цього, творче сприйняття внутрішнього імперативу — це інтелектуальна власність юристсП
  
  Отже, методологічна функція юридичної деонтології спрямована на глибоке проникнення у сутність службового обов'язку, вироблення власного варіанта внутрішнього імперативу на основі аналізу, синтезу, сходження від конкретного до абстрактного.
  Онтологічний вимір юридичної деонтології ми пов'язуємо з культурологічним досвідом юриста. Розглянемо ту частину проблеми, яка стосується загальних закономірностей культури, її змісту й суті як соціальноісторичного явища, зокрема значення для становлення такого виду субкультури,як юридична.
  Під юридичною субкультурою треба розуміти систему правових цінностей, їх норм та еталонів правомірної поведінки.
  Розвиток юридичної субкультури ґрунтується на загальній культурі й моралі, з урахуванням специфічних особливостей правничої професії.
  Предмет юридичної деонтології умовно можна представити у такій залежності: філософія право почуттєва норма професійна дія. З неї випливає, що норми природного права пронизують почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми, які разом з позитивним правом виявляються

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>