Мають місце випадки стягнення моральної шкоди за тілесні ушкодження в більшому розмірі, ніж у зв'язку зі смертю. Тому назріла необхідність розробити чіткі критерії визначення розмірів моральної шкоди за різні види злочинів. Удосконалення потребують і деякі інші правові норми щодо відшкодування завданої потерпілим матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави, з наступним стягненням збитків із засуджених у дохід держави у порядку регресу.
   Як зазначено у § 12 вищеназваної Декларації ООН, у випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, державам слід вживати заходи до надання компенсації: а) жертвам, які внаслідок злочинів дістали тяжкі ушкодження або значно погіршили своє фізичне чи психічне здоров'я; б) сім'ям осіб, які померли або стали недієздатними внаслідок злочину. Зважаючи на досвід зарубіжних країн, з метою поліпшення виконання рішень про компенсацію потерпілим, варто надати таким виплатам пріоритетного значення порівняно з іншими майновими стягненнями з правопорушника.
   Внесення змін і доповнень до національного законодавства, а також розробка нових законів щодо посилення захисту потерпілих від злочинів мають відбуватися на основі таких міжнародно-правових актів:
   1) Загальної декларації прав людини;
   2) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;
   3) Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;
   4) Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього;
   5) Конвенції про права дитини;
   6) Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок;
   7) Декларації про ліквідацію насильства стосовно жінок;
   8) Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього;
   9) Конвенції про недопущення рабства та подібних практик;
   10) Мінімальних стандартних правил

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>