|
ідно із загальновизнаними світовим співтовариством нормами в галузі прав людини, її принципова відмінність від старих радянських підходів до визначення конституційного статусу особи полягає:
- по-перше, у відмові від класового підходу в закріпленні правового статусу особи;
- по-друге, у визнанні суб'єктом прав і свобод людини і громадянина. Поняття «права людини» і «права громадянина» - близькі, але не тотожні. Вони відображають різні аспекти статусу особи, а їх відмінність пов'язана з дуалізмом сучасного суспільства, яке, з одного боку, є громадянським, а з іншого - політичне організованим. Людина як член громадянського суспільства є суб'єктом прав, що випливають із природного права, їх обсяг однаковий для всіх людей. Ці права мають визначальний характер, вони притаманні всім людям від народження (людина отримує їх від Творця одночасно з життям), вони не обумовлені належністю до громадянства України чи якоїсь іншої держави і не залежать від того, визнає їх держава чи ні. Права громадянина, тобто людини як члена політичне організованого суспільства, випливають із позитивного права, вони закріплюють за особистістю силу її належності до громадянства України, хоча, як і права людини, вони також мають невід'ємний характер. Отож, лише громадяни України володіють у повному обсязі правами, що належать до загальновизнаних прав людини, та правами, що їх Конституція України пов'язує з належністю до громадянства України;
- по-третє, у визнанні суб'єктом прав і свобод індивідуально кожну конкретну людину і громадянина, у відмові від пріоритету інтересів колективного суб'єкта у вигляді «народу», «трудящих», «робітничого класу» тощо. Це не означає повного заперечення колективного суб'єкта, але його визнання не може призводити до ігнорування індивідуальних прав і свобод кожної людини, її індивідуальної
|