вання шлюбу в Чернігівській або Полтавській губерніях ст. 120 встановлювала особливі наслідки щодо спільного майна подружжя. Громадський статус дружини визначався статусом чоловіка. Дружина перебувала в нерівному, підлеглому становищі: «Жена обязана повиноваться мужу своєму как главе семейства, пребывать к нему в любви, почтении и в неограниченном послушании, оказывать ему всякое угождение и привязанность как хозяйка дома». У майновому ж відношенні подружжя було незалежним. Придане дружини, а також «имение, приобретенное через куплю, дар, наследство или иным законным способом», визнавалось окремою власністю. Подружжя могло розпоряджатися своїм майном незалежно один від одного. За законом діти поділялися на законних, народжених у «законному шлюбі», і незаконних, народжених поза шлюбом. Незаконні діти не мали права на прізвище батька і на успадкування його майна.
   Відповідно до законодавства про спадкове право майно переходило до спадкоємців за заповітом або ж за законом. Духовний заповіт могли укладати особи не молодші 21 року «в здравом уме и твердой памяти», які мали право відчужувати своє майно. Для заповіту обов'язковою була письмова форма.
   У разі відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Згідно із загальним правилом право успадкування мали родичі чоловічої статі за спадною лінією споріднення, тобто сини померлого. Якщо не було синів, спадкоємцями ставали онуки, у разі відсутності онуків — правнуки тощо. Дочка за життя братів одержувала чотирнадцяту частину нерухомого майна і восьму — рухомого. За відсутності спадкоємців чоловічої статі до успадковування закликалися спадкоємці жіночої статі: доньки, онуки тощо. Якщо не було прямих спадкоємців за спадною лінією споріднення спадок переходив до побічних родичів. За відсутності останніх спадкоємцями ставали батьки. Один з подружжя, який пережив, одержував з нерухомого майна сьому частину, а з рухомого

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>