інфраструктури та призначені для цих цілей (ст. 22 ЗК України), тобто землі сільськогосподарського призначення. Отже, вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання слід розглядати як таку, що стосується тільки тих земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній або комунальній власності і належать до земель запасу.
  Однак це не означає, що для сільськогосподарських потреб не можуть надаватися й інші землі, наприклад, земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які перебувають у державній чи комунальній власності. За рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бутипереведе-ні до складу земель сільськогосподарського призначення і надані для сільськогосподарського використання.
  Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які згідно з цим Кодексом мають право приймати
  85
  
  
  Глава 5
  РОЗДІЛ II
  рішення про переведення земель несільськогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського при- л значення, повинні керуватися даними державного земельного \ кадастру. Державний земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ( режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількіс- і ну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ст. 193 ЗК України). Використовуючи такі відомості, зокрема дані бонітування ґрунтів (ст. 199 ЗК України) та економічної оцінки земель (ст. 200 ЗК України), зазначені органи влади оцінюють доцільність використання певної ділянки для потреб сільського господарства і приймають відповідне рішення.
  На запобігання необґрунтованого вилучення