кріплені також право користування землею, право оренди та право земельного сервітуту.
  З прийняттям 6 жовтня 1998 р. Закону України «Про оренду землі», який відкрив широке поле для розвитку земельно-орендних відносин, відпала необхідність у застосуванні такої форми використання земель, як право тимчасового землекористування. У Земельному кодексі України немає норм, що регулюють надання земель у тимчасове користування. Водночас у цьому Кодексі містяться положення, які регулюють надання землі у постійне користування. Щоправда, рамки застосування інституту постійного користування землею обмежені наданням, по-лерше, лише земельних ділянок із земель, що перебувають у державній чи комунальній власності, і по-друге, лише підприємствам, установам та організаціям, що перебувають у власності держави та територіальних громад.
  10
  jjcryn
  Новою для нашого законодавства є категорія земельного сервітуту. Земельний сервітут — це право власника земельної ділянки на обмежене користування сусідньою ділянкою з метою усунення недоліків власної ділянки. Наприклад, особа є власником ділянки, яка не має прямого сполучення з водоймою, з якої напувається худоба. У такому випадку власник ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки дозволу на прогін худоби до водопою через цю сусідню ділянку. Як відомо, земельні сервітути з'явилися близько двох тисяч років тому в цивільному праві Стародавнього Риму. Однак у земельному законодавстві радянської доби земельні сервітути були відсутні. Держава була єдиним і виключним власником усіх земель країни і сама розпоряджалася землею, встановлюючи прийнятні для суспільства правила використання земель. Із проведенням земельної реформи, визначальною особливістю якої є приватизація земель, у країні з'явилася велика кількість власників