|
елених пунктів у багатьох випадках розташовані об'єкти комунальної, приватної і державної власності, які прописані до певного населеного пункту. Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, відносяться до земель комунальної власності. Вони визначаються шляхом виключення із земель населених пунктів тих земель, що належать до приватної і державної власності.
Слід зауважити, що з прийняттям 7 лютого 1991 р. Закону України «Про власність»1 (ст. 32, п. 1) до державної власності
Стаття 83
в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць. Суб'єктами права державної власності на землю виступали: Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України та обласні, районні, міські, селищні, сільські ради — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебували у загальнодержавній власності (Закон у редакції від 5 травня 1993 р.1). Конституція України перестала розглядати комунальну власність як різновид державної власності і визнала комунальну власність самостійною формою власності, однопорядковою з власністю державною (ст. 41, ч. З Конституції України). Виходячи з цієї правової конструкції відносин власності, ЗК України визнав державну, комунальну й приватну власність самостійними формами власності з визначенням для кожної з цих форм спеціального правового режиму. При цьому суб'єктами права комунальної власності визнані територіальні громади сіл, селищ і міст, а районні, обласні ради, Верховна Рада АР Крим набули повноваження розпоряджатися землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад (статті 7, 8, 10 ЗК України).
Законодавча зміна концепції права комунальної і державної власності на землю вимагає проведення відмежованого земель |