|
льне законодавство визначає означену частину земної поверхні, яка схематично відтворена на карті (плані), відмежовану територіально на місцевості від інших частин відповідною межею, відповідними межовими знаками. З певною мірою умовності можна говорити про землі, що належать до державної і комунальної власності, зважаючи на їх великі територіальні площі (особливо це стосується земель державної власності). Що стосується земель приватної або ж спільної власності, то і юридично, і практично, і технічно тут мова йде про відмежовану від інших частину землі, про застосування терміна права власності на земельну ділянку.
ЗК України, визначаючи право на земельну ділянку, підкреслює, що це право поширюється на поверхневий (ґрунтовий шар) в її межах, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Так, землі лісового і водного фондів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Проте розмір їх у державній і комунальній власності не визначений. Що стосується приватної власності, то законодавчо встановлено, що у власність громадян безоплатно або за плату можуть передаватися земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі селянських, фермерських та інших господарств. На таких самих засадах громадянам можуть передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної
власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, |