|
и.
Право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
На практиці виникають запитання, чи узгоджуються між собою процитовані статті Конституції та чи немає протиріччя у тому, що, з одного боку, суб'єктом права власності на землю визнаний Український народ, а з іншого — гарантується на-
236
Стаття 78
буття права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою.
Однак, протиріччя тут відсутнє. Земля як об'єкт права власності Українського народу пов'язана з тим, що суверенітет України поширюється на всю її територію (ст. 2 Конституції України), а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ (ст. 5). Таким чином, Конституція України, закріплюючи верховенство народу на всій території, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, відображає ставлення (право) Українського народу до землі як до території держави, як до об'єкта природи, а не до конкретних ділянок, розмежованих на земельній території держави для спеціального використання. Конституція визначає просторові межі суверенітету Українського народу, закріплює право верховенства народу на земельну територію як вираження політичного панування держави над певною частиною земної кулі.
Конституційна норма про землю як об'єкт права власності Українського народу засвідчує існуючий територіальний поділ держави на райони і населені пункти: Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села. Кожне з цих адміністративно-територіальних утворень має свою територію, яка відмежовується від території інших, що створюються у межах регіонів.
Право верховенства Українського народу на земельну територію як носія суверенітету влади народу, яке здійснюється органами державної влади |