|
ологічну, нау-
132
кову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (далі ПЗФ) регулюється Конституцією України (статті 13, 14), яка визнає їх об'єктами права власності Українського народу; Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 р.1; Законом України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.2 Відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р.3, частка площі земель ПЗФ у загальній площі території України визнана такою, що не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки, затверджена Законом України від 21 вересня 2000 р.4, визначає загальну площу земель ПЗФ близько 2,4 млн гектарів, або 4 відсотки території країни. З цих земель надано в користування установам ПЗФ майже 0,5 млн гектарів.
Правовий режим земель ПЗФ та іншого природоохоронного призначення являє собою сукупність науковообґрунтова-них екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих земель, характер допустимої діяльності на них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Цей режим диференціюється залежно від категорії об'єкта ПЗФ, але загальною особливістю законодавства про землі ПЗФ є заборона діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на їхній якісний стан. Землі ПЗФ охороняються як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Цей фонд розглядається |