ють право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
  З набуттям цим Кодексом чинності істотно змінився правовий режим земель фермерських господарств. По-перше, назва цього виду господарювання на селі набула логічного звучання — фермерське господарство, а не селянське (фермерське) господарство, як це було до прийняття нового ЗК України. По-друге, за ЗК України 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.) суб'єктами права власності на земельні ділянки, на-
  104
  Статті 31, 32
  дані для ведення селянського (фермерського) господарства, були лише громадяни, що заснували і вели таке господарство. Селянські (фермерські) господарства як юридичні особи не були суб'єктом права власності на землю. Вони могли лише орендувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для потреб ведення фермерського господарства. З 1 січня 2002 р. землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Таким чином, земельні ділянки одного фермерського господарства можуть мати різний власнісний статус.
  ЗК України містить ще одну важливу новелу щодо правового режиму земель фермерських господарств. Стаття 31 надає громадянам — членам фермерського господарства право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Це означає, що якщо кількість громадян — членів одного фермерського господарства становить двоє і більше осіб,