я водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські меліоративні системи. У коментованій статті йдеться про внутрішньогосподарські меліоративні системи, тобто меліоративні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розподіл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) з їх великими земельними масивами меліорованих земель, що обслуговувались однією внутрішньогосподарською меліоративною системою. У процесі реорганізації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих земельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приватну власність земельних ділянок внутрішньогосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрішньогосподарськими. Усе це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема неясність питання про те, хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її функціонування.
  Саме на уточнення цього питання спрямована норма ст. 26. У ній міститься вимога до власників земельних ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрішньогосподарської меліоративної системи колишнього КСП, щодо забезпечення спільного використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. У даній статті чітко визначені критерії меліоративної системи, наявність яких робить обов'язковим застосування правила ст. 26, а саме: 1) наявність зазначеної меліоративної системи;