«Про сприяння колективним переговорам», що ратифікована постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Згідно з цими конвенціями правом на ведення колективних переговорів наділені як роботодавці, їх об'єднання, так і представники найманих працівників — профспілкові організації, їх об'єднання або інші уповноважені на представництво органи.
  2. Трудове законодавство України, враховуючи міжнародно-правові стандарти, визначило основні засади та порядок ведення колективних переговорів. Стаття 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає право на ведення переговорів і укладення колективних договорів. Проте зміст даної статті визначає лише право представників найманих працівників проводити такі переговори. Хоча дана стаття і не передбачає права роботодавців на здійснення колективних переговорів, таке право випливає з інших положень Закону і КЗпП України. З прийняттям законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», на роботодавців, їх об'єднання, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування покладено обов'язок брати участь у колективних переговорах щодо укладення колективних договорів і угод.
  3. Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів від імені найманих працівників надається професійним спілкам через їх виборні органи. При наявності на підприємстві кількох профспілок формується спільний представницький орган, який має право ведення переговорів і укладення колективного договору. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Причому профспілка, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.
  Вести переговори і укладати колективні договори мають