Кореспондоване керівнику право прийняття та звільнення працівників у жодному разі не змінює його статусу представника інтересів роботодавця — сторони колективного договору.
  7. Наймані працівники беруть участь у колективно-договірному регулюванні через своїх представників. Цими представниками можуть бути профспілкові організації, спільні представницькі органи, представники, обрані і уповноважені найманими працівниками.
  8. Законодавець у коментованій статті визнає профспілкові організації повноважними суб'єктами щодо укладення колективного договору. Історично професійні спілки виступають представницькими громадськими організаціями. Історія виникнення колективно-договірного регулювання свідчить, що воно тісно пов'язане з розвитком профспілкового руху, який покликаний здійснювати захист інтересів працівників. Лише з появою профспілок фактично з'явилася можливість такого виду правового регулювання, яке дозволяло захистити інтереси найманої праці.
  Правовий статус профспілок визначається Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами.
  Держава визнає профспілкові організації повноважними представниками колективних інтересів найманих працівників, захисниками їх трудових і соціально-економічних прав у відносинах з роботодавцями. Таке представництво здійснюється незалежно від членства найманих працівників. Законодавець закріпив за профспілковими організаціями беззаперечне право на ведення переговорів і укладення колективного договору (статті 12, 243 і 246 КЗпП України). Тому для його реалізації не потрібно додаткового погодження з боку найманих працівників.
  9. Профспілкова організація, як і будь-яка інша юридична особа, реалізує свою правосуб'єктність через систему органів, створених