тановлені у колективному договорі. До того ж виконання значної частини його зобов'язань за колективним договором пов'язано з матеріальними затратами.
  6. Стаття 11 КЗпП України окреслює сферу укладення колективного договору, тому фактично стороною колективного договору є роботодавці — юридичні особи. Проте вони безпосередньо не набувають прав і обов'язків у трудових правовідносинах, а реалізують свою правосуб'єктність через органи, які представляють їх інтереси. Представляти інтереси роботодавців — юридичних осіб можуть і колегіальні органи (наприклад, правління, дирекція), і посадові особи (наприклад, директор, голова, начальник, ректор).
  Повноваження цих органів щодо представництва роботодавця у колективно-договірному регулюванні, як правило, встановлюються у статутах (положеннях) підприємств, установ, організацій. Ці повноваження можуть бути закріплені і в контракті, що укладається з керівником підприємства, установи, організації. Наприклад, міністерство або інший підпорядкований Кабінету Міністрів України центральний орган державної виконавчої влади, організація, на яку покладено функції з управління майном, що перебуває в державній власності, може делегувати керівнику повноваження щодо проведення колективних переговорів і укладення колективного договору, зазначивши про це у контракті (п. 14 Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній формі власності, затвердженої постановою Кабінет Міністрів України № 597 від 02.08.1995 p.). Якщо ж згадані акти не вказують, які органи є представниками роботодавця в колективно-договірному регулюванні, то таким повноважним представником повинен бути той орган, який реалізує трудову правосуб'єктність роботодавця. У більшості випадків це керівник юридичної особи, оскільки саме він укладає трудові договори та звільняє працівників.