договорів у разі найняття невеликої кількості працівників і необхідності внесення змін. Тому пропонується встановити у законодавстві кількість працівників, за наявності якої колективний договір укладається обов'язково, в противному разі укладення колективного договору розглядається як право сторони і такий договір може бути укладений з ініціативи однієї з них.
  Коментована стаття потребує змін і в частині обмеження колективно-договірного регулювання законодавцем на локальному рівні рамками юридичної особи. Таке обмеження є невиправданим і порушує право особи, що наймає працівників, та найманих працівників на колективно-договірне регулювання умов праці. Адже такою особою може виступати як юридична, так і фізична. Тому потрібно внести зміни, які б дозволяли укладати колективні договори також з фізичними особами, які наймають працівників.
  Стаття 12. Сторони колективного договору
  Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності — представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, — з другої сторони.
  Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні