ного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 p.; постанова № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 p.; постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця» від 1 листопада 1996 p.; постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини» від ЗО травня 1997 p., постанова № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. та ін.
  Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України мають загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно саме для джерел права. Але ці роз'яснення не підміняють закон, не змінюють його суті, а носять допоміжний характер. Ігнорування цих роз'яснень може викликати скасування або зміну судового рішення. Це дає підстави зробити висновок, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України мають правову чинність, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом трудового права. Крім законодавчих норм, підзаконних локальних актів право включає в себе конкретизуючі юридичні норми — правоположення, що виробляються судовою і адміністративною практикою в процесі тлумачення застосування юридичних норм (актів).
  Стаття J. (Стаття 5 виключена на підставі Закону № 871-12
  від 20.03.91)
  Стаття 5'. Гарантії забезпечення права громадян на працю
  Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
  — вільний вибір виду діяльності;
  — безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної