ництва, що завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник, зайнятий розумовою працею, є службовцем.
  Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах законодавства про працю, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться.
  Тому ми вважаємо передчасною відмову законодавця в Кодексі від термінів «робітник» і «службовець». Ці терміни більш повно визначають зміст їх праці.
  5. В процесі праці можуть виникати різні правові відносини. Однак не всі вони є трудовими. Зокрема, слід розрізняти трудові і цивільні правовідносини.
  При трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства, установи, організації, бере на себе відповідно до закону (стаття 21 Кодексу) обов'язок додержуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці працівників даного підприємства, установи, організації, що належить до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. Працівник за цим договором зобов'язаний за певні відрізки часу виконувати попередньо встановлену норму виробітку, що передбачена для цієї категорії працюючих.
  Якщо у відносинах із застосування праці між власником і громадянином зазначені вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, ці відносини мають регулюватись не трудовим, а цивільним законодавством.
  6. Застосуванню праці в суспільстві притаманна така властивість, як управління, що зачіпає всі сторони людського життя. Правові відносини з управління складаються, з одного боку, внаслідок економічної необхідності, а з іншого