игадної) матеріальної відповідальності працівник, який відмовився від укладення договору про таку відповідальність і від запропонованої йому іншої роботи, підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. — 1983. - № 46. - С. 57).
  12. Заперечення бригади, яка працює з колективною матеріальною відповідальністю, проти включення до її складу нового працівника може стати поводом для розірвання з ним трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП лише у тому разі, коли у бригади є достатньо підстав не довіряти йому обслуговування матеріальних цінностей.
  13. При прийнятті рішення про приватизацію підприємства розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, за винятком звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, або вчинення працівником винних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення працівника за порушення трудової дисципліни, втрати до нього довір'я або вчинення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку.
  Не допускається звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового власника або уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності (ст. 26 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції від 19 лютого 1997 p.).
  14. Пункт 2 коментованої статті передбачає дві причини, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з працівником: недостатня кваліфікація або стан здоров'я, що перешкоджають продовженню роботи. Ці причини є об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі працівника, тому вони не можуть бути поставлені йому в провину.
  15. Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у відсутності у