, а не обов'язкова ознака. Шлюб можуть укладати особи, які в силу тих або інших причин не можуть мати дітей. Це не є перешкодою його укладенню. Головне, що зазначені особи бажають створити сім'ю.
  Частина 1 коментованої статті закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Як випливає зі змісту частин 1 і 2 цієї статті, реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Без реєстрації шлюбу не існує. Тому відповідно до ч. 2 статті, що коментується, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Проте треба зазначити, що цьому положенню суперечить зміст ст. 74 та частин 1 і 2 ст. 91 СК (див. коментарі до цих статей).
  Частина 3 коментованої статті дублює положення частин 2 і 3 ст. 6 КпШС, згідно з якими релігійний обряд шлюбу, як й інші релігійні обряди, не має правового значення та є особистою справою громадян, крім випадків, коли такий обряд відбувся до створення або відновлення державних органів РАЦСу.
  В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачене ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ве-дення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану". У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до 20 лютого 1919 р., мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено й у сімейних кодексах України 1919 р. та 1926 р. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України,