ктів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій". Більш слушною варто визнати думку Н. Малеїна, який допускає можливість відшкодування моральної шкоди і за відсутності матеріальної2.
  Навряд чи можна повністю погодитися з положенням п. 6 ч. 2 коментованої статті, що передбачає можливість відшкодування матеріальної та моральної шкоди лише у тому разі, якщо це встановлено СК або договором. Варто врахувати, що у ст. 8 СК закріплена можливість субсидіарного застосування норм ЦК до майнових сімейних відносин, якщо це не суперечить суті останніх. Наявність між суб'єктами сімейних правовідносин особистих, родинних зв'язків, як підкреслює Є. Ворожейкін, не повинна ставити їх у гірше порівняно з іншими громадянами становище. Якщо право або інтерес громадянина порушується, суспільство має захищати їх незалежно від ступеня близькості стосунків, що пов'язують суб'єктів3. Тому треба вважати, що суб'єкт сімейних правовідносин, який зазнав моральної шкоди внаслідок протиправних дій іншого суб'єкта цих правовідносин, має право на відшкодування цієї шкоди незалежно від відшкодування матеріальної шкоди.
  Треба зазначити, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"
  підкреслено, що спори про відшкодування моральної шкоди, заподіяної фізичним або юридичним особам, розглядаються судами у тих випадках, коли право на таке відшкодування передбачене спеціальним законодавством. Уявляється, що таке обмеження є невиправданим і не відповідає змісту ст. 440-1 ЦК 1963 р. і ст. 1167 ЦК 2003 р., які не передбачають жодних обмежень при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди. Більш слушним є положення п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95