рачаючи свій двобічне зобов'язальний характер; право залишається лише у однієї сторони (наприклад, право на аліменти матиме лише той з подружжя, хто не винний в укладенні недійсного шлюбу);
  3) скорочується обсяг права або тривалість його існування в учасника сімейного правовідношення (наприклад, при розподілі сімейного майна суд може зменшити частку одного з подружжя);
  4) зростає обсяг обов'язку одного з учасників правовідношення (наприклад, за умисного ухилення від сплати аліментів останні можуть стягуватися і за минулий час, тоді як у против-ному разі — лише за майбутній);
  5) учасник правовідношення позбавляється на певний час можливості здійснювати своє право (наприклад, один з батьків, що проживає окремо, а також дід або баба можуть бути позбавлені права спілкування з дитиною, якщо це заважає її нормальному вихованню)'.
  Захист сімейних прав зазвичай здійснюється судом у позовному порядку на вимогу правомочних осіб. Водночас, як вже зазначалося, однією з його особливостей є те, що захист певної групи сімейних правовідносин, пов'язаних з реалізацією таких найважливіших принципів сімейного права, як рівноправність чоловіка та жінки, а також забезпечення інтересів матері й неповнолітніх дітей, здійснюється за ініціативою правомочних органів (органів опіки та піклування, прокурора тощо) незалежно від бажання суб'єктів сімейних правовідносин2 (про позови щодо позбавлення батьківських прав див. коментар до ст. 165; що-до скасування усиновлення див. коментар до ст. 240).
  Захист сімейних прав, як зазначає А. Сєргєєв, може здійснюватися судом і в порядку окремого провадження у разі встановлення факту батьківства і факту визнання батьківства (глава 37 ЦПК; див. також коментарі до статей 128 і 130 СК)3.
  Особливістю захисту сімейних прав є також те, що у деяких випадках він може здійснюватися не тільки судом, а й органами