(наприклад, стягнення аліментів), а другі, крім цього, передбачають застосування до правопорушника додаткових заходів впливу у вигляді позбавлення прав, обмеження строку їх дії, зменшення обсягу прав або збільшення обсягу обов'язків. Заходом відповідальності є також виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду.
  Заходи сімейно-правової відповідальності можуть застосовуватись лише до членів даної сім'ї. Треті особи у разі порушення сімейних прав учасників сімейних правовідносин несуть перед ними не сімейно-правову, а цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність2. Суб'єктами права на захист є самі учасники сімейних правовідносин.
  Більшість авторів, наприклад, Є. Ворожейкін, Г. Матвєєв, В. Рясенцев, В. Яковлєв, розглядають сімейно-правову відповідальність як самостійний вид останньої. М. Антокольська вважає, що поняття відповідальності у сімейному праві ідентичне цивільно-правовому і що аналіз відповідальності та заходів захисту в цьому праві не дає підстав твердити про наявність якоїсь сімейно-правової специфіки3. З цією думкою важко погодитись. Під цивільно-правовою відповідальністю треба розуміти передбачені законом або договором майнові наслідки, що настають для особи, яка вчинила цивільне правопорушення, і дістають вияв у виникненні додаткових майнових обтяжень або у позбавленні цієї особи суб'єктивних цивільних прав. Як слушно зазначає В. Яковлєв, для цивільно-правової відповідальності характерне застосування виключно майнових санкцій. А у сімейному праві переважають санкції особистого характеру. Згідно з нормами чинного законодавства при цьому не можна вимагати відшкодування збитків1.
  Водночас ч. 1 ст. 196 СК передбачає, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного