а обов'язків. Тому їй надає допомогу піклувальник, даючи згоду на вчинення нею деяких правочинів (ст. 15 ЦК 1963 р.; статті 36, 37 і 69 ЦК 2003 р.).
  Суб'єктивні права здійснюються для задоволення інтересів правомочної особи. Однак ці інтереси не повинні суперечити інтересам інших осіб, суспільства та держави. Тобто кожне суб'єктивне право має свої межі і повинне здійснюватися згідно з його призначенням, яке визначається цілями, закріпленими у законі. У загальній формі вимоги до належного здійснення суб'єктивних прав відображені у ст. 68 Конституції, відповідно до якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей.
  Як слушно зазначає Є. Ворожейкін, одна з особливостей суб'єктивних сімейних прав полягає у тому, що вони існують у зв'язку з сім'єю1. Тому ці права мають здійснюватися згідно з визначеними у ст. 1 СК цілями та завданнями і загальними принципами регулювання сімейних відносин, закріпленими у ст. 7 цього Кодексу. Водночас у деяких статтях СК передбачені конкретні завдання, пов'язані зі здійсненням суб'єктивних сімейних прав.
  Так, ч. 1 ст. 155 СК передбачає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, а ч. 2 цієї статті встановлює, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 207 СК усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Треба зазначити, що межі здійснення суб'єктивних сімейних прав можуть визначатися не тільки законом, а й договором (ч. 2 ст. 7, ст. 9 СК).
  Наприклад, згідно зі ст. 93 СК особи, які беруть шлюб, можуть передбачити у шлюбному договорі, що у разі придбання ними жилого будинку у спільну сумісну власність