при цьому здійснення зазначених прав та виконання обов'язків віддаються на розсуд учасників правовідносин, залежно від якого й гарантується їх забезпечення. До цієї групи Є Ворожейкін відносить аліментні зобов'язання2, імперативне регулювання яких поєднується з диспозитивним. При цьому реалізація суб'єктивного сімейного права є необов'язковою. Суттєвою особливістю розглядуваної групи сімейних правовідносин є те, що примусове виконання обов'язку забезпечується не в силу існування останнього, а лише за наявності вимоги з боку іншої особи, заінтересованої в його реалізації. У зобов'язаної сторони немає можливості вибору при виконанні обов'язку. Останній за наявності вимоги з боку правомочної особи підлягає неухильному виконанню. Водночас треба зазначити, що нині зміст аліментного зобов'язання може визначатися угодою сторін (див. коментар до статей 78 і 83). У цьому разі імперативне регулювання поступилося місцем імперативно-диспозитивному, оскільки межі угоди сторін визначають імперативні норми СК.
  До третьої групи Є. Ворожейкін відносить правовідносини, в яких здійснення прав та виконання обов'язків обмежуються, як правило, колом інтересів сім'ї. Закон не передбачає обов'язкового виконання вимог суб'єктами сімейних правовідносин. Вони самі визначають своє ставлення до обопільних інтересів.
  Однак відповідно до закону неналежне виконання особою обов'язків спричиняє настання для неї несприятливих наслідків. Питання про притягнення такої особи до відповідальності вирішується на підставі вимог іншої особи компетентним органом (судом). До такого виду правовідносин належать, наприклад, правовідносини, що виникають у зв'язку з врахуванням судом на вимогу одного з подружжя негідної поведінки другого з подружжя у шлюбних відносинах при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання останнього (ч. 2 ст. 75 СК)1.
  Частина