м щодо інших учасників цих відносин3. Таку думку не поділяє Н. Єгоров4, однак з ним згодні не всі автори. Як правильно зазначається в літературі, своєрідність відносин, що регулюються сімейним правом, полягає в тому, що в них міра юридичне значущої та забезпеченої поведінки може бути водночас і правом, і обов'язком. Наприклад, право батьків на виховання дітей є водночас їх обов'язком щодо останніх5. Так, ст. 150 СК передбачає обов'язки, а ст. 151 — права батьків щодо виховання дитини.
  Є. Ворожейкін залежно від ступеня свободи розпорядження правами розрізняє три групи сімейних правовідносин.
  До першої групи він відносить правовідносини, які настільки серйозно зачіпають інтереси суспільства, що регулюються імперативними нормами. Здійснення сімейних прав є обов'язком учасників таких правовідносин. До цієї ж групи Є. Ворожейкін відносить права, спрямовані на реалізацію таких найважливіших принципів сімейного права, як рівноправність жінки та чоловіка у сімейних відносинах, забезпечення інтересів матері та неповнолітніх учасників сімейних правовідносин, здійснення батьківських прав та обов'язків, прав та обов'язків усиновлювача, опікуна. Особливістю захисту цієї групи прав та обов'язків є те, що він забезпечується незалежно від бажання суб'єктів сімейних правовідносин, а нерідко й проти їх бажання та усупереч їх вузькоособистим інтересам1. Для цієї групи правовідносин, як вже зазначалося, характерним є те, що суб'єктивні права правомочних суб'єктів водночас є й їх обов'язком щодо інших учасників зазначених правовідносин. Тому нездійснення цих прав є правопорушенням і тягне застосування санкцій, наприклад, позбавлення батьківських прав (ст. 164), скасування усиновлення (частини 1 і 3 ст. 238 СК).
  До другої групи Є. Ворожейкін зараховує сімейні права та обов'язки, реалізація яких істотно зачіпає важливі суспільні інтереси.