ранні малолітньої дитини і пере-данні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
  Як зазначалось вище (див. коментар до ч. 1 ст. 151), батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Звідси логічно випливає їх право вимагати відібрання дитини від будь-якої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду. Проте це право не безмежне. Воно визначається його відповідністю інтересам дитини.
  У разі відмови осіб, які утримують у себе дитину, повернути її батькам спір вирішується судом. Суд, вирішуючи цей спір, згідно з другим абзацом п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" має враховувати ті ж обставини, які він бере до уваги при вирішенні спору між батьками про місце проживання дитини, а саме: моральне обличчя батьків або осіб, у яких знаходиться дитина, прихильність батьків або зазначених осіб до дитини і прихильність дитини до батьків чи зазначених осіб, матеріально-побутові умови сторін тощо.
  При розгляді спору між батьками й третіми особами про місце проживання дитини є обов'язковою наявність письмового висновку органу опіки та піклування, а також участь його представників і прокурора у судовому засіданні.
  Коментована стаття встановлює право батьків на відібрання лише малолітньої дитини (до 14 років). Це пояснюється тим, що відповідно до ЦК діти з 14-річного віку можуть самостійно обирати місце свого проживання. Отже, виходить, що батьки не можуть вимагати відібрання від інших осіб неповнолітньої дитини (від 14 до 18 років). Таким чином, якщо дитину віком 14—15 років хтось викрадає, батьки не можуть вимагати від викрадача її повернення. А це, як уявляється, суперечить інтересам дитини.
  Право батьків на повернення дитини від третіх осіб не може бути