чної протидії особою, яка утримує дитину, висловлення погроз на її адресу тощо) — за участю представника органу внутрішніх справ.
  Примусове виконання рішення суду, як правило, поєднане з діями, які можуть справляти негативний вплив на моральний та психічний стан дитини й у підсумку вступати у суперечність з її законними правами та інтересами. Тому було б доцільно законодавче закріпити за судами право постановляти у таких ситуаціях рішення про тимчасове поміщення дитини до виховного закладу, закладу соціального захисту населення тощо.
  Коментована стаття передбачає також підставу неможливості постановлення судом рішення про повернення дитини за колишнім місцем проживання. Це реальна небезпека для її життя та здоров'я. Уявляється, що перелік таких підстав має бути розширений. Так, суд не повинен постановляти рішення про повернення дитини на колишнє місце проживання, якщо це суперечить інтересам останньої та порушує її право на належне виховання. Якщо ж у процесі розгляду справи буде встановлено, що за колишнім місцем проживання дитини Існує реальна небезпека для її життя та здоров'я, мова повинна йти про кримінальні правовідносини та про притягнення певних осіб до кримінальної, а не до сімейно-правової відповідальності.
  Частина 2 статті, що коментується, встановлює форму відповідальності особи, яка на незаконних підставах змінила місце проживання малолітньої дитини. Така особа зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, заподіяну тому, з ким проживала дитина.
  Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
  1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
  2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
  3. Суд може відмовити у відібранні