яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Найчастіше дитина цього віку проживає з батьками (усиновителями, опікуном) або з одним із них. Однак у силу тих або інших причин за згодою батьків її місцем проживання може бути місце проживання баби, діда, тітки, інших родичів. Крім того, як зазначено у ч. 4 в ст. 29 ЦК, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, може бути також місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (наприклад, якщо батьки відмовилися від дитини).
  Згідно з ч. 2 статті, що коментується, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Проте треба зазначити, що у ч. З ст. 29 ЦК це питання урегульоване більш докладно. Відповідно до неї місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з яким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не вста-новлене за згодою між дитиною та батьками (усиновителями, опікуном) чи організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі виникнення спору місце проживання зазначеної особи визначається органом опіки та піклування або судом.
  Частина 3 коментованої статті деякою мірою суперечить аналогічній нормі ЦК. Так, ч. 2 ст. 29 закріплює положення про те, що фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Це принципово нова норма у вітчизняному законодавстві. Причому наслідки її запровадження важко оцінити. Уявляється, що це положення може призвести до збільшення кількості втеч дітей з дому, безпричинної зміни місця проживання. У 14 років у підлітка, як правило, настає перехідний