а підставу передання дитини для проживання тому з батьків, хто проживає окремо
  від неї.
  Частина 5 коментованої статті встановлює наслідки невиконання рішення суду, які чомусь (виходячи зі змісту цієї норми) можуть наставати лише для того з батьків, з ким проживає дитина. Але ж рішення суду може не виконуватися й другим з батьків (який проживає окремо від дитини). Тому більш правильним було б встановити однакову відповідальність за невиконання рішення суду для обох батьків. Така відповідальність може діставати вияв у відшкодуванні як матеріальної, так і моральної шкоди. Ця шкода має відшкодовуватись тим з батьків, хто не виконав рішення суду, другому з них.
  Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
  1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
  2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
  3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
  Місце проживання — це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч. 1 ст. 33 Конституції). Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.
  Стаття, що коментується, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини. В основному її положення збігаються з положеннями ст. 29 ЦК.
  Відповідно до ч. 1 коментованої статті місце проживання