при вирішенні зазначеного спору. Відповідно до неї він повинен визначити способи та форму участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні. Безумовно, що специфіка процесу виховання не дозволяє суду повністю охарактеризувати його. Тому він визначає лише основні, найістотніші моменти цього процесу. Зокрема, суд встановлює такі способи участі зазначеної особи у вихованні дитини, як періодичні або систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця її проживання і час 'їх спілкування. При цьому мають враховуватись вік, стан здоров'я дитини, поведінка батьків, а також інші обставини, що мають істотне значення.
  При виникненні спору між батьками з приводу розглядуваних питань суд може до його вирішення зупинити виконання рішення органу опіки та піклування. Більше того, приймаючи рішення про участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, суд може скористатися рішенням органу опіки та піклування, а може й інакше врегулювати спір. Після набрання судовим рішенням чинності рішення органу опіки та піклування з аналогічних питань автоматично має припиняти свою дію.
  Частина 4 статті, що коментується, передбачає санкцію, одна погроза застосування якої повинна змусити того з батьків, з ким проживає дитина, серйозно задуматися над можливими наслідками своєї поведінки. Згідно з зазначеною нормою у разі ухилення від виконання рішення суду особи, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо від дитини, може передати її для проживання з ним. Треба зазначити, що ця норма сформульована недосить чітко. Так, вона не визначає, які дії (чи бездіяльність) треба вважати ухиленням від виконання рішення суду. Уявляється, що більш чіткою і правильною була б вказівка на злісне невиконання рішення суду (а не на ухилення від його виконання) як на