угодою між ними. У разі недосягнення згоди, питання вирішується судом. Після ретельного аналізу усіх обставин справи суд вирішує питання про передачу дитини одному з батьків. Однак другий з батьків при цьому зберігає практично всі свої правомочності. Так, відповідно до коментованої статті він має право на особисте спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Природно, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, як правило, не може здійснювати свої правомочності в тому ж обсязі, що й той з батьків, з ким проживає дитина, оскільки він проводить з нею значно менше часу. Багато в чому його становище залежить від того, які відносини складаються між ним і тим з батьків, з яким проживає дитина.
  Природа сімейних відносин така, що змусити одного з їх учасників здійснити ті або інші дії всупереч його волі практично неможливо. Незважаючи на те, що в СК розроблено ме-ханізм забезпечення прав того з батьків, хто проживає окремо від дитини, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, активно цьому перешкоджає, його права залишаться лише на папері.
  Оптимальною є ситуація, передбачена ч. 4 статті, що коментується. Відповідно до неї батьки можуть вирішувати питання участі того з них, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні за взаємною угодою. Однак ця норма не встановлює форму цієї угоди (договору). Уявляється, що такий договір доцільно укладати у письмовій формі, щоб уникнути подальших неясно-стей і непорозумінь. У договорі батьки можуть визначити, скільки часу і в які дні тижня дитина має проводити з тим із них, хто проживає окремо від неї, з ким вона залишатиметься у святкові дні, хто забиратиме її під час канікул, в якому порядку розглядатимуться питання, що стосуються дитини.
  Якщо батьки готові порозумітися одне з одним, вони можуть вирішити усі ці питання таким чином, щоб і дитина, і той з батьків, хто проживає