ізь призму правовідносин між батьками і дітьми. При цьому часто діти в силу своєї недієздатності були не самостійними носіями прав, а пасивними об'єктами батьківської турботи. Включення до СК окремих положень, присвячених правам неповнолітніх дітей, стало важливим кроком на шляху подолання такого підходу. З 1991 р. Україна є учасницею Конвенції про права дитини, яка стала частиною її законодавства. Норми Конвенції, що не були інкорпоровані у внутрішнє законодавство, підлягають безпосередньому застосуванню. У разі їх суперечності нормативним актам України застосовуються норми Конвенції.
  Ставши учасницею Конвенції про права дитини, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо забезпечення прав дитини, згідно з якими внутрішнє законодавство нашої держави має бути приведене у відповідність із цим документом. Конвенція розглядає дитину як самостійну особистість, наділену правами і здатну тією або іншою мірою до їх самостійної реалізації та захисту. Такий самий підхід до проблеми прав дитини закріплено івСК.
  Одним із основних прав дитини є її право на належне батьківське виховання. Воно забезпечується системою державного контролю, встановленою законом. Основним державним органом у цій сфері є орган опіки та піклування. Так, відповідно до ст. 55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Основні положення, пов'язані з організацією, напрямами та видами діяльності органів опіки та піклування, закріплені у Правилах опіки та піклування. Питання, що стосуються опіки та піклування над дітьми, регулюються також главою 19 СК (див. коментарі до неї).
  Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини призводить до