і договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої держави. Наведене положення стосується насамперед міжнародних конвенцій, учасницею яких є Україна, і договорів про правову допомогу у цивільних та сімейних справах. Серед конвенцій, що мають значення для ре-гулювання сімейних відносин, треба виділити ратифіковану Верховною Радою України 17 липня 1997 р. Конвенцію про захист прав та основних свобод людини 1950 року, ст. 8 якої гарантує право на повагу до особистого та сімейного життя, і Конвенцію про права дитини. Положення ст. 8 першої Конвенції закріплено у ч. 1 ст. 32 Конституції. Цьому положенню також відповідає зміст ч. 4 ст. 7 СК. Положення Конвенції про права дитини дістали відображення у статтях 51 і 52 Конституції, ч. 7 ст. 7 СК і у статтях, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини між батьками й дітьми (див. коментарі до глав 13—15), а також у розділі IV СК "Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування" (див. коментарі до цього розділу). Для регулювання сімейних відносин певне значення має також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р.
  На необхідності врахування міжнародних договорів під час застосування законів нашої держави наголошено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". У ньому підкреслено, що виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої держави, суд не може застосовувати закон, який регулює розглядувані у цій постанові відносини, інакше,