ячих закладах не знімає з батьків обов'язків, пов'язаних з її вихованням.
  Таким чином, можна стверджувати, що праву батьків на виховання своєї дитини протистоїть обов'язок останньої "перетерплювати виховання". Батьки мають право застосовувати до своєї дитини певні примусові заходи, щоб домогтися від неї бажаної поведінки. Однак цей аспект виховного процесу знаходиться за межами права. Наприклад, батьки можуть заборонити дитині відвідування тих або інших місць, повернення додому пізніше певного часу. Усі примусові заходи, що застосовуються батьками до дитини, мають суто побутовий характер. Закон не визначає їх види і характер, а вимагає лише, щоб вони не порушували заборон, передбачених ст. 150 СК, і не суперечили законодавству та моральним засадам суспільства. Жоден із зазначених заходів не може здійснюватись за допомогою дер-жавного примусу. Державні органи можуть застосовувати до дитини примусові заходи лише за порушення нею заборон, передбачених адміністративним і кримінальним законодавством, а не за непокору батькам.
  Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
  1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
  2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
  3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
  4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
  Норми права, безпосередньо присвячені правам неповнолітніх дітей, уперше з'явилися в українському законодавстві лише з прийняттям цього Кодексу. До того права дітей розгля-далися, як правило, крізь