гульованих її законодавством, за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України, до прийняття відповідних актів законодавства нашої держави.
  Добровільне визнання батьківства можливе й при укладенні шлюбу з матір'ю дитини. При цьому воно має бути оформлене так само, як і в разі звичайного добровільного визнання батьківства, тобто шляхом подання спільної заяви особою, яка визнає себе батьком дитини, та її матір'ю до органу РАЦСу.
  Для встановлення батьківства щодо дитини, яка досягла повноліття, потрібна її згода.
  Деякі автори зазначають, що добровільно визнати батьківство може й неповнолітній громадянин1. Неповнолітній може бути записаний батьком дитини не тільки тоді, коли він перебував у шлюбі, а й тоді, коли дитина народилась поза шлюбом, а він був у добровільному порядку визнаний її батьком. Треба погодитися з думкою, згідно з якою добровільне визнання батьківства неповнолітнім можливе лише за згодою його батьків та піклувальників2. Це пояснюється тим, що неповнолітня особа може повністю не усвідомлювати усіх наслідків добровільного визнання батьківства, а також тим, що у разі такого визнання права та обов'язки виникають не тільки у неї, а й у її батьків. Так, ст. 95 КпШС і ст. 265 СК передбачають обов'язок діда, баби утримувати у деяких випадках своїх неповнолітніх внуків.
  Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган РАЦСу повідомляє батьків, опікуна, піклувальника про запис цієї особи батьком дитини. Уявляється, що у такому разі
  потрібна й згода на це батьків неповнолітнього, оскільки у них можуть виникнути аліментні зобов'язання.
  Згідно з коментованою статтею спільна заява осіб, які не перебувають у шлюбі, про визнання громадянина батьком дитини може бути подана до органу РАЦСу як до, так і після народження дитини. Якщо